Це вже історія...
Відкриття чотирьохкласної жіночої гімназії
Після приєднання Бесарабії до Росії в 1878 році з'явилися нові передумови економічного та культурного розвитку Ізмаїла. У всіх галузях відбувалися відповідні зміни та реформи. Не залишалася без уваги й галузь освіти. Навчальні заклади привертали до себе найбільшу цікавість, так як вони-фундамент формування особистості: її характер, світобачення, позиції громадянина.
Так, 28 вересня 1880 року в місті була відкрита чотирьохкласна жіноча гімназія на 68 місць. Розташовувалася вона в найманому будинки купця М.Карієри на вуглу вулиць Олександрівської та Верхньо-Дмитріївської (зараз пр. Суворова та вул. Жовтнева). Будівля була побудована спочатку під готель та пристосовано під гімназію. Як усі пристосовані будівлі, вона була мало придатна для нормального процесу навчання. На першому поверсі три темнуваті кімнати, які слугували роздягальнями для дівчат, чотири кімнати займала квартира начальника гімназії. На другому поверсі розташовувалися вісім класних кімнат, фізичний кабінет, вчительська та два темних коридори.
Будівництво жіночої гімназії
У 1892 році в гімназії навчалися вже 177 учениць. Зрозуміло, що таке приміщення батьків міста задовольняти не могло, тому в цьому ж році Ізмаїльська комунальна рада під керівництвом міського голови І.Захаріади направив клопотання Бесарабському губернатору про виділення позики у розмірі 30 тис. карбованців на будівництво нової будівлі для Ізмаїльської жіночої гімназії.
Протягом восьми років, поки прохання та клопотання ходили на інстанціях, гімназія зуміла накопичити власних коштів, 8 тисяч карбованців, котрих як раз не вистачало на заготівлю каменю та вапна для початку будівництва. Ізмаїльська міська управа виділила ділянку землі в центрі міста. Але потрібної суми все ще не було.
І ось у квітні 1900 року,піклувальна рада гімназії звернулася до дирекції Ізмаїльського комерційного училища з клопотанням про видачу йому позики в розмірі 22 тис. карбованців. Сума, яка вимагалася, знайшлася. Звідки?
Виявляється у 1865 році чотирнадцять місцевих купців-негоціанів домовились відраховувати відсоток свого річного оберту та зібрані кошти направляти на добродійні цілі в Ізмаїлі. Порадившись в особливому залі комерційного казино (тепер будинок, який ще вважають кінотеатром «Перемога») 21 листопада1865 року, вони склали та підписали дарчий акт місту.
Складання плану та кошторису будування було доручено одеському архітектору В.Шмідту, підряд на будівництво взяли ізмаїльські мешканці І.Афутін та І.Думицький, які пообіцяли здати будівлю 1 серпня 1902 року. Дотримавшись слова 8 серпня ( 22 роки за новим стилям) 1901 року в присутності влади та громадян Ізмаїла відбулося освячення будівлі. В акті приймальної комісії архітектор В.Шмідт писав «Будівля спричиняє приємне враження в сенсі міцності й доброї якості всіх робіт».
Архітектурний стиль і інтер'єр будинку
Ця двоповерхова будівля з випаленої цегли, з одноповерховою прибудовою, в якій передбачалася квартира начальниці гімназії, і сьогодні радує око індивідуальністю свого архітектурного стилю, несхожістю з похмурою типовою шкільною будівлею архітектурної думки середини-кінця ХХ століття. Парадний вхід (з пр.Суворова) призначався для урочистих випадків, гімназистки входили з бічного входу з вул. Кірова. Нинішні школярі звично потрапляють у будівлю в вул. Бендерської, з подвір'я.За збереженими спогадами випускниць гімназії, в коридорі на першому поверсі було велике дзеркало (зараз теж, є але трохи менше і явно пізнішого періоду).
Поруч висіла мармурова дошка з прізвищами людей, які брали участь у будівництві гімназії. На першому поверсі розмістилися класні кімнати, кабінет начальниці, а в просторому приміщенні, де зараз знаходиться спортзал, був зал для молебнів. Напевне, навіть у тих, хто не знає про колишнє призначення цього приміщення, виникає подив при баченні доісторичних колон, які підтримують стелю, бо вони явно заважають нинішньому поколінню школярів розвернутися в повну силу на уроках фізкультури.
На другий поверх вели двоє сходів-одні широкі, мармурові, застелені килимовою доріжкою, для викладачів, інші, не такі широкі, на яких «гімназистки рум'яні граціозно збивали талий сніг з каблучка». Килимової доріжки, звичайно ж, немає давним-давно, а по парадних сходах тепер дозволено підніматися всім.
Система освіти навчального закладу
Після спорудження будівлі прогімназія була перетворена з чотирикласної в восьмикласну. Гімназія давала глибокі знання, у першу чергу, з мов - державної, румунської, з першого класу вивчали французьку, з третього - латинську, а з четвертого - німецьку, в сьомому-восьмому класах - грецьку.
Фундаментально вивчалися природознавчі та фізико-математичні науки. У старших класах виникає інтерес до таких предметів, як логіка, право,політична економія, філософія. На належному рівні були уроки фізкультури, малювання, співу, рукоділля і домоведення. Широке коло знань з багатьох предметів допомагає у виборі майбутньої професії. Особливе місце займали уроки релігії і морального виховання. Багато увари в програмі приділялося домоведенню та рукоділлю. Кожен день з кожного класу частина дівчаток йшла готувати обід.
Старшокласниці на внесені усіма гроші закуповували на базарі продукти для заздалегідь складних меню і готували під керівництвом учителів. За обідом оцінювали приготовлені страви. На уроках шиття і рукоділля вчилися шити для себе білизну та верхній одяг, а також вишивали, в'язали гачком і на спицях. Навчальний рік складався з трьох триместрів. У кінці кожного проводилися контрольні роботи по всьому матеріалу. Оцінки виставляли за 10-бальною системою, вона давала можливість більш точно визначити якість знань.
Десятина балами оцінювались поведінка, відвідувалися й успішність. Через випадковий успіх можна отримати 10 з мови, математики, фізики, історії. Відмінників не було. Були перша, друга, третя учениця класу, крім цього були заохочуючи предметів. Місця нагороди з'ясовувались поведінкою відвідуванням і середнім балом успішності за рік. Робота з учнями продовжувалась у вільний від уроків час. Вчителі проводили різноманітні заходи. Правда, всі вони були тільки румунською мовою.
Неділями вони ходили цілим класом у церкву, а перед Різдвом і Великоднем сповідалися, причащалися, мирилися з тими, з ким були у сварці, Після закінчення восьми класів здавали іспити на звання бакалавра: три письмових - з державної, французької і латинської мов та сім усних предметів: ті ж мови, а також історія, географія, філософія, право, природознавство. Вступали до Ізмаїльської гімназії з інших міст і сіл. Переїжджі жили в інтернаті при школі. Форма була обов'язковою: чорне плаття з двома зборками й поясом, білий колір і бант: для гімназисток 1-4 класів - у білу й червону клітину, для старших - блакитний в білу горошину. Волосся прибирали під чорну сіточку з чорною стрічкою навколо голови. На лівому рукаві нижче плеча пришивали чорний квадрат з вишитим жовтими нитками номер. Була й інша форма, яка нагадувала піонерську, була кофточка з жилетами й емблемними ґудзиками, а також трикутна помаранчева краватка, темно-синя спідниця зі зборками, ремінь з емблемою пряжкою. На голові - білий берет . Цю форму одягали у дні національних свят.
На вулицях міста, у центрі гімназистки могли з'явитися тільки у формі. Увечері час прогулянок було обмежено. Чергові вчителі записували номери порушителів, а потім пояснення. Батьківських зборів не було, і батьків не викликали. До вихованок зверталися коректно, з повагою, всі питання розбиралися без батьків.
Гімназистки відрізнялися великою самостійністю, незалежністю , вихованістю, манерою триматися , поведінкою. Навчання було платне. Ті, які не сплачували , тих не допускали до занять. Деякі через цю причину відсіювались. Підтримували здібних і перспективних із малозабезпечених родин. Ті, які здавали іспити з основних предметів, призначали стипендію, «бурсу».
Педагогічний склад
Начальницею гімназії з перших днів її існування була Катерина Зіро, потім вона стала попечителькою, залишивши після себе фонд для бідних учениць гімназії.
У 1915 році ц приміщенні цього навчального закладу розміщувалися вечерні курси сестер милосердя . У травні 1917-го тут був заснований англійський госпіталь Червоного Хреста.
До 1918 року гімназію очолювала Марія Михайлівна Курзіна, звільнена румунською владою за те, що відмовилась прийняти присягу на вірність королю Румунії. Останньою начальницею гімназії була Лукерція Костянтинівна, яка емігрувала в 1944 році до Румунії.
Викладачі гімназії у більшості були висококваліфікованими спеціалістами, які відмінно знали свій предмет. Вони не заглядали у будь-які конспекти, як це було прийнято у радянській школі, де плани-конспекти були обов`язковими. У 1944 році, після звільнення Ізмаїла,уже школу,очолила Наталя Олександрівна Кримська й була її директором до 1969 року. Педагоги, які пропрацювали у школі більше 30 років, добре пам`ятають цю енергійну, вольову жінку.
Після Н.О.Кримської директорами школи були Генадій Віталійович Сарвіров, Петро Миронович Аркуша, Феофан Олександрович Тазерман, Олена Олексіївна Аврамова, Павло Іванович Золотарьов. Зараз «штурвал» правління впевнено тримає у своїх руках Цибулько Тетяна Михайлівна.